”крањна
знаходитьс¤ в
географ≥чному центр≥
™вропи, маючи при цьому
морськ≥ й р≥чков≥ порти та
найкращ≥ в св≥т≥ чорноземи
Ч ¤к≥ набули
геопол≥тичного значенн¤
ще за час≥в
давньогрецького Убатька
≥стор≥њФ √еродота. Ќародна
памТ¤ть етнокультури
”крањни (за У¬елесовою
книгоюФ, а також
¬.ћ.ƒаниленком,
Ѕ.ќ.–ибаковим,
ј.√. иф≥шиним, ё.ќ.Ўиловим)
с¤гаЇ 20-тис¤чол≥тньоњ
давнини ≥ збер≥гаЇ
традиц≥њ найпершоњ
держави јратти, ¤ка була
¤дром ≥ндоЇвропейськоњ
сп≥льноти народ≥в й
залишаЇтьс¤ стрижнем
всесв≥тньоњ цив≥л≥зац≥њ.
¬иникненн¤ јратти близько
6200 р. до н. е. було
зумовлено, передус≥м,
¬еликою неол≥тичною
революц≥Їю (за √.„айлдом):
переходом в≥д
привласнюючого до
в≥дтворюючого
господарства (в≥д
мисливства й
збиральництва Ч до
хл≥боробства й
скотарства). ѕередистор≥¤
й взаЇмов≥дносини ос≥лоњ
хл≥боробськоњ јратти
(трип≥льськоњ та генетично
повТ¤заних з нею
археолог≥чних† культур) з
пох≥дними в≥д нењ Ўумером,
а також јр≥аном Ч њњ
степовим оточенн¤м
племенами кочових
скотар≥в Ч писемно
заф≥ксован≥ в св¤тилищах
амТ¤ноњ ћогили б≥л¤
сучасного м≥ста
ћел≥тополь. ÷е Ч
найдавн≥ше з≥бранн¤
св¤щених текст≥в, ¤к≥
шумери справедливо
вважали найвищою св¤тинею
св≥ту. “ут простежуютьс¤,
зокрема, сп≥льн≥ витоки
Ѕога-творц¤ ≈нл≥л¤
аратт≥в, шумер≥в ≥
вав≥лон¤н; Ћел¤ й Ћ≥ли
словТ¤н, ар≥њв та ≥ндус≥в;
≈ло¤ Їврењв. ј в
аратто-ар≥йських курганах
Ќаддн≥пр¤нщини простежено
зародженн¤ й первинне
оформленн¤ ≥ндоар≥йських
¬ед... ¬казане вище
примушуЇ вважати
територ≥ю й етнокультуру
”крањни корнем
планетарноњ цив≥л≥зац≥њ Ч
стан ≥ майбутт¤ ¤коњ в≥д
того корн¤ залежне.
Ѕудь-¤к≥
процеси пульсують ≥
сп≥рально розкручуютьс¤.
ƒержава јратта, ¤ка (за
иф≥шиним Ч Ўиловим)
заклала п≥двалини земноњ
цив≥л≥зац≥њ (=державности),
була общинною або
Уперв≥сно-комун≥стичноюФ.
—аме в цьому, в збер≥ганн≥
ц≥Їњ традиц≥њ, криЇтьс¤
першопричина й
Унайпершого в сучасн≥й
™вроп≥ республ≥канського
ладу «апорожськоњ —≥ч≥Ф
(за .ћарксом), й
п≥ддатливост≥ –ус≥
(украњнц≥в ≥ словТ¤н
загалом) соц≥альним ≥де¤м
¤к христи¤нства
(православ≥¤ з його
виразною дохристи¤нською
основою), так ≥ Унаукового
комун≥змуФ. —тавши
апофеозом додержавних
общин, јратта з початком
≤≤≤ тис. до н. е. почала
зм≥нюватись державами
класового
(рабовласницького, згодом
феодального й
кап≥тал≥стичного) типу.
¬≥дпов≥дно, зм≥нювались ≥
засади цив≥л≥зац≥њ,
культури загалом. ¬иникши
з Упер≥оду св¤щенноњ
демократ≥њФ, јратта
очолювалась верствою не
воњн≥в (¤к≥ через
наступний Упер≥од
в≥йськовоњ демократ≥њФ
створ¤ть рабовласницьку, а
згодом феодальну
державн≥сть), а
св¤щенослужител≥в Ч
тогочасноњ
≥нтелектуальноњ ел≥ти.
—ила ¤коњ була в
самов≥данному служ≥нн≥
сусп≥льству, що оформилось
у соц≥ально-св≥тогл¤дний
≥нститут —пасительства
(зн¤тт¤ протир≥чч¤
бутт¤-небутт¤ ще й тим,
зокрема, що в певному в≥ц≥
й в≥дпов≥дних обставинах,
календарно та ≥н.
детерм≥нованих,
жерц≥-правител≥ приносили
себе на пожертву народов≥).
ј в класових сусп≥льствах
цей ≥нститут внутр≥шнього
саморегулюванн¤
сусп≥льства здеб≥льше
зм≥нивс¤ зовн≥шн≥м
адм≥н≥стративним
регулюванн¤м. ≤ ¤кщо в
орнаментиц≥, культових
будовах, св¤щених
писанн¤х, фольклорних
верствах тощо јратти й
јр≥ану простежуютьс¤ (за
‘.Ѕ.я. ейпером та
ё.ќ.Ўиловим) архетипи
зачатт¤, формуванн¤
ембр≥ону, народженн¤,
в≥дродженн¤ (Утунелю
безсмерт¤Ф –.ћоуд≥),
знатт¤ протир≥чч¤
бутт¤-небутт¤ (Унебесноњ
д≥жиФ –≥гведи) Ч то з
переходом до тотал≥тарних
формац≥й перш≥ три
архетипа починають
атрофуватись в державн≥й
≥деолог≥њ, а два останн≥х
соц≥ально
г≥пертрофуютьс¤;
природн≥й стан
збер≥гаЇтьс¤ лише в
Удругор¤дн≥й, поганськ≥й
(тобто сел¤нськ≥й)
культур≥Ф, ¤ка п≥дл¤гаЇ
нищенню ¤к У¤зичницькаФ.
ћ≥ж тим державно-рел≥г≥йна
≥деолог≥¤ Ї лише сурогатом
УЅожого ќткровенн¤Ф, бо й
сама рел≥г≥¤ Ч лише один з
про¤в≥в пол¤ризац≥њ
общинного синкретичного
св≥торозум≥нн¤, в ¤кому
культуротворч≥ елементи
науки, ф≥лософ≥њ, рел≥г≥њ,
мистецтва були
взаЇмозлит≥ й
гармон≥зован≥. ¬ јратт≥
виокремленоњ рел≥г≥њ (¤к ≥
науки, ф≥лософ≥њ,
мистецтва) ще не було Ч ¤к
немаЇ њњ дос≥ в
брахман≥зм≥, ≥ндуњзм≥ та
нав≥ть буддизм≥ сучасноњ
Ѕхарати (≤нд≥њ), одн≥Їњ з
найближчих спадкоЇмниць
јратти. Ќа –ус≥ така
спадкоЇмн≥сть оф≥ц≥йно
збер≥галась до кн¤з≥вства
јрти-јрсан≥њ (за
св≥дченн¤ми
≥рансько-арабських
мандр≥вник≥в) ≤’-’≤
стол≥ть, а в православн≥й
традиц≥њ ”крањни та ≥н.
збер≥гаЇтьс¤ й дос≥.
ћ≥ж тим з
час≥в –имськоњ ≥мпер≥њ
стала поширюватись
найперша св≥това рел≥г≥¤
Ч
б≥бл≥йно-вЇтхозапов≥тний
юдањзм з його ≥деолог≥Їю
рабовласництва й нищенн¤
непокори не т≥льки
сус≥дн≥х, але й власного
Їврейського народу. „ерез
’риста-—пасител¤ з його
б≥льш ≥ндоЇвропейською,
н≥ж сем≥тською належн≥стю,
Ѕ≥бл≥¤ доповнилась Ќовим
«апов≥том Ч ≥ стала
найкращим ≥деолог≥чним,
УзагальнолюдськимФ
≥нструментом тотал≥тарноњ
державности. ƒо певного
часу цей ≥нструмент Ч
под≥лений м≥ж юдањстами та
христи¤нами й розвинутий
≥слам≥стами Ч був
оптимальним в
етнопол≥тичних ≥
загальнокультурних
процесах Ївраз≥йськоњ й
планетарноњ цив≥л≥зац≥њ,
Ч але десь з к≥нц¤ XIV ст.
почали давати ознаки
викривлен≥сть його
архетип≥чних засад та
занадта тотал≥тарн≥сть
рабовласницького штибу.
¬иправл¤ючи ц≥
≥деолог≥чн≥ недол≥ки,
виникло й розповсюдилось
по ™вроп≥ та јз≥њ так зване
¬≥дродженн¤ (античноњ
традиц≥њ в≥д б≥бл≥йного
тиску). Ќадал≥ цив≥л≥зац≥¤
зробили наступний крок
свого
пульсуючо-сп≥рального
поверненн¤ в≥д
пол¤ризованого до
синкретичного стану
культури: настала епоха
–еформац≥њ (церкви, ¤ку
сусп≥льство примусило
зректись привласненого
було нею виключного
посередництва м≥ж
людиною-й-Ѕогом). ”творену
культурно-≥деолог≥чну
порожнечу було заповнено
епохою ѕросв≥тництва (в≥д
застар≥лого б≥бл≥йного
св≥торозум≥нн¤).
ультурологи, пол≥тологи й
богослови небезп≥дставно
вважають, що ¤к не
–еформац≥¤, то
ѕросв≥тництво призвело до
революц≥й, Ч але необх≥дно
розум≥ти, що найголовн≥шою
серед них були не
економ≥чн≥ та соц≥альн≥, а
Ќауково-техн≥чна
революц≥¤ (Ќ“–) ’≤’-’’
стол≥ть, ¤ка дос≥ не
завершилась. √оловне, що
сталось при цьому Ч це
вих≥д на польову основу
матерТ¤льного св≥ту, ¤ку
наш≥ пращури називали й
вважали божественною. ÷ей
вих≥д завершив 82-стол≥тн≥й
виток розвитку
планетарноњ цив≥л≥зац≥њ
м≥ж революц≥¤ми ¬еликою
неол≥тичною та
Ќауково-техн≥чною, на
¤кому людство в достатн≥й
м≥р≥ (аж до розщепленн¤
атомного ¤дра й можливост≥
самознищенн¤) опрацювало
речовинн≥ про¤ви матер≥њ.
«азначений
вище виток сп≥рального
розвитку цив≥л≥зац≥њ
завершуЇтьс¤ Ч але
одночасно починаЇтьс¤
новий, що Ї д≥алектичним
повторенн¤м (але на б≥льш
високому р≥вн≥, в ¤к≥сно
≥нш≥й форм≥) початку
цив≥л≥зац≥њ, тобто јратти.
“ому етнопол≥тичн≥
процеси в ”крањн≥ Ч що
збер≥гаЇ памТ¤тки й жив≥
ще традиц≥њ јратти й
јр≥ану Ч стають прот¤гом
розгортанн¤ Ќ“– та
пох≥дних в≥д нењ
економ≥чно-соц≥альних
революц≥й все
актуальн≥шими, набувають
значенн¤ геопол≥тичного
центру.
« одного
боку, украњнська
етнокультура зазнаЇ
небувалого тиску з боку
державного тотал≥таризму
Ч найб≥льшими про¤вами
¤кого Ї окупац≥њ й
голодомори ’’ ст. У–ука
ћосквиФ та Ѕерл≥ну Ч це
лише формальн≥ про¤ви
тиску; за ними вочевидь
проступаЇ
б≥бл≥йно-вЇтхозапов≥тна
доктрина, спр¤мована в
серце ≥ндо-Ївропейськоњ, а
отже й св≥товоњ
цив≥л≥зац≥њ. якщо ц¤
доктрина буде перемагати й
надал≥ (а така тенденц≥¤ з
час≥в царату й совЇт≥в
продовжуЇтьс¤ ≥ в
нин≥шн≥й, незалежн≥й вже
”крањн≥), то ”крањна може
стати еп≥центром
самознищенн¤ людства, не
виключаючи й Їврењв Ч
м≥льйони ¤ких вже загинули
на украњнський земл≥
прот¤гом XVII-XX стол≥ть саме
внасл≥док дотримуванн¤
ними ¬Їтхого «апов≥ту, У10
заповедей политработникам
расной јрмииФ тощо.
Ќапевно в≥дчуваючи це,
найкращ≥ представники
Їврейського народу пл≥дно
працювали й працюють на
синтез культур, на
подаланн¤ смертоносного
туп≥ка цив≥л≥зац≥њ... ѕроте
д≥йсному подаланню
заважають державн≥
доктрини Ч рел≥г≥йн≥,
пол≥тичн≥, науков≥,
культурн≥. Ќе т≥льки в
”крањн≥, а й у св≥т≥
простежуЇтьс¤ намаганн¤
повернути з сьогодн≥шньоњ
УзимиФ в тор≥шню Уос≥ньФ
пануванн¤ церковноњ
≥деолог≥њ тощо. ј треба
Уповертатись до новоњ
весниФ Ќео¤зичництва з
його природними
архетип≥чними засадами
цив≥л≥зац≥њ; ≥ншого
виходу-пор¤тунку немаЇ.
—л≥д
зрозум≥ти, що Ќ“– та
Ќео¤зичництво Ч це два
взаЇмоповТ¤зан≥, але
протилежноспр¤мован≥
процеси зак≥нченн¤
колишнього й початку
нов≥тнього витка
цив≥л≥зац≥њ.
Ќео¤зичництво почалось на
рубеж≥ ’≤’-’’ стол≥ть з
м≥с≥й ¬≥векананди та
–ерих≥в п≥д гаслом
¬≥дродженн¤
≥ндоЇвропейськоњ Їдност≥,
а по сут≥ Ч коренн¤
загальнолюдськоњ
цив≥л≥зац≥њ. ¬ороги та
нев≥гласи цього
законом≥рного процесу
подальшого розвитку
цив≥л≥зац≥њ намагаютьс¤
довести його
регресивн≥сть,
р≥внозначн≥сть
нео¤зичництва й
¤зичництва Ч ¤ка,
насправд≥, не б≥льша, н≥ж
м≥ж веснами минулою й
прийдешньою. —уттЇво
сп≥льн≥ м≥ж ними: спиранн¤
цив≥л≥зац≥њ на природн≥
архетипи, а не на
рел≥г≥йн≥, пол≥тичн≥,
науков≥ чи ≥нш≥ ≥дењ;
гармон≥йний синтез
вказаних елемент≥в
культури; впор¤дкуванн¤ њњ
Ѕогов≥ (≤нформац≥йному
ѕолю, ¤к розум≥Ї сучасна
наука) засобом
—пасительства
≥нтелектуальноњ ел≥ти
сусп≥льства. ЌайсуттЇв≥ша
ж р≥зниц¤ пол¤гатиме в
опрацюванн≥
нео¤зичництвом не
речовинних про¤в≥в, а
польових засад ¬сесв≥ту, Ч
що обТЇктивно зплететьс¤
з переродженн¤м ≥снуючого
антрополог≥чного типу Homo
sapiens. ћутац≥¤ останнього
вже почалась ≥ буде
страшн≥ше за Ухолодну
в≥йнуФ Ч ¤кщо намагатись
зупинити, а не
досл≥джувати й
оптим≥зувати цей
природн≥й процес.
ѕрот¤гом
минулого стол≥тт¤
накопичились факти, що вже
показують обТЇктивне
л≥дерство ”крањни в
становлен≥ Ќео¤зичництва.
≤ справа тут не в ос¤¤нн¤х
≤вана отл¤ревського,
“араса Ўевченка, Ћес≥
”крањнки, ≤вана ‘ранка,
¬олодимира Ўа¤на чи Ћева
—иленка; не таких, але
под≥бних д≥¤чив знають й
≥нш≥ крањни. —права в тому,
що ”крањна своњми
памТ¤тками й
етнокультурою стоњть на
перехрест≥ зазначеного
в≥дродженн¤
≥ндоЇвропейськоњ традиц≥њ
основ планетарноњ
цив≥л≥зац≥њ. ќтже битви њњ
консервативних та
прогресивних тенденц≥й
будуть розгортатись тут ≥
надал≥. ≤ ¤кщо ”крањна не
накопичить достатн≥
¤к≥сть та к≥льк≥сть
власноњ ≥нтелектуальноњ
ел≥ти (з≥ словТ¤нських,
Їврейського, молдовського
та ≥н. народ≥в), спроможноњ
адекватно розум≥ти й
керувати окресленим вище
процесом, Ч то кер≥вництво
над його розгортанн¤м (а
в≥рог≥дн≥ше, нищенн¤м)
перейде до сил
закордонних, зац≥кавлених
зараз здеб≥льше в
природн≥х ресурсах крањни.
¬ будь ¤кому раз≥
в≥дпов≥дальн≥сть
”крањнськоњ держави перед
людством дуже висока, а
шанси на самост≥йне
вир≥шенн¤ окреслених
проблем Ч дуже низьк≥. ≤
все це упираЇтьс¤ зараз в
одне: оперативне
формуванн¤ належноњ
≥нтелектуальноњ ел≥ти, ¤ка
мусить дос¤гти 5-10% в≥д
населенн¤ крањни.
«авданн¤
майже неп≥дсильне... јле
цим шансом сл≥д
скористуватис¤!
|
